Доповідь на тему: Античні байки Байка (грецьке айнос - глибоко думне оповідання, що потребує, як загадка, відповідного тлумачення; згодом також апологос-«притча», як жанр народної усної творчості з давніх-давен сформувалася або проторувала собі а шлях у світ старогрецьких міст-держав. Іншими словами: байка - коротка прозаїчна чи віршована розповідь, у якій діють символічні персонажі, що втілюють різні людські типи й ілюструють принципи моралі або практичної доцільності. Моральний урок або міститься в самому оповіданні, або може бути прямо сформульований в особливому, окремому від нього міркуванні. Дійовими особами найчастіше є тварини, але іноді людські істоти, чи неживі предмети. До баєчної форми близька притча (парабола), однак, на відміну від байки, притча існує усередині великого тексту, а не самостійно. Жанр бестіарію теж має риси, що зближають його з байкою. Короткі байки іноді називають апологами. З часів античності і до наших днів байка служить зразком життєвої мудрості, засобом навчання і формою сатири. На ранніх ступінях людської цивілізації казки про тварин сприймалися буквально; байка як літературний жанр виникла лише тоді, коли у тварин стали бачити символи людських достоїнств і пороків. У Греції всі байки звичайно приписували Езопу, нібито вихідцю з Фрігії, які жили в 6 ст. до н.е. Перші рукописні збірники байок, складені Деметрієм Фалерським (біля 300 до н.е.) і іншими авторами, до нас не дійшли. Більшість збережених прозаїчних збірників «езопових байок» є переробками пізньоантичного і візантійського часу. Віршовані перекладання цих байок латинською мовою зробив Федр (1 ст.), на грецьку – Бабрій (2 ст.). Близько 5 ст. був зроблений прозаїчний переказ байок Федра під заголовком Ромул; з багатьма доповненнями, випробувавши більш 12 переробок, він доніс езопівську традицію до середньовічної Західної Європи і вперше був надрукований у 1476. Латинські байки переводилися на багато європейських мов. Що в Греції існувала певна байкова традиція вже в VIII-VII ст. до н. є., доводить, наприклад, байка, переказана Гесіодом у його поемі «Роботи і дні». Зміст її такий: Яструб, спіймавши Соловейка, що жалісно пискав у нього в кігтях, наказує йому мовчати, бо, мовляв, все одно він - Яструб - сильніший і від нього залежить, чи з'їсти слабшого Соловейка, чи пустити його на волю. Той нерозумний, хто хоче змагатися з дужчим, бо не переможе, а тільки завдасть собі лиха. Крім Гесіода, переказували байки або створювали їх за готовими зразками ще й Архілох, Стесіхор, Сімонід. В Архілоха розповідається про те, як заприятелювали Орел з Лисом, як Орел зрадив його, а той помстився; як Мавпа ридала на могилах великих людей, оплакуючи їх як своїх предків, а Лисиця сказала їй: «Добре ти збрехала, бо з цих померлих ніхто не підведеться, щоб покарати тебе за твою брехню». Ця байкова спадщина, яка «ходила» в народі, поступово зростаючи й ускладнюючись, була, за легендою, вперше літературно оброблена Езопом. Але вже за античних [130] часів справжнє буття Езопа викликало багато сумнівів. Перше згадування про нього знаходимо у відомого старогрецького історика й географа V ст. до н. є. Геродота, який називає його рабом Іадмона на острові Самосі за часів фараона Амазіса (середина VI ст. до н. є.) і розповідав про його насильницьку смерть. З цього оповідання, очевидно, розвинулися пізніші, а на підставі їх склалася ціла народна книга про життя Езопа, горбаня-фрігійця (Фрігія - країна в Малій Азії), який був рабом Ксанта, вчителя філософії, «хоча й невігласа»; згодом Езоп був визволений від рабства і служив при дворі лідійського царя Креза. Крез послав його в Дельфи з грошима для храму, але Езоп повернув йому гроші, кажучи, що не варт їх туди передавати. Саме в Дельфах ніби загинув Езоп, скинутий з скелі за блюзнірство. Звичайно, всі ці подробиці були вигадані значно пізніше, ніж склалися прозаїчні байки з несталою мораллю, фантастичними ситуаціями, де переважно діють тварини. Вже за античних часів були спроби впорядкувати ці байки, об'єднавши...